До природного землеробства я прийшла майже 2 роки тому. Ми купили будинок із ділянкою площею 15 соток. Це була мрія всього життя - працювати на СВОЇЙ землі! Звісно, ділянка була занедбана до неможливості. Город, під який було відведено приблизно 5 соток, весь заріс бур’янами, здичавілими календулою та кропом.
Оскільки все відбувалося восени, потрібно було вирішувати, що робити із землею під зиму. На щастя, мені трапилася книга Бориса Андрійовича Бублика «Про город для ощадливого та лінивого», яка й стала моїм провідником у світ природного землеробства.
Із неї я дізналася, що землю не варто перекопувати, тим самим убиваючи все живе. Її слід любити й плекати, як рідну матір, обережно розпушуючи плоскорізом Фокіна та вкриваючи від палючих сонячних променів прохолодним і вологим покривалом з органіки.
Далі я перечитала всі книги Бориса Андрійовича, які змогла знайти в інтернеті, переглянула відеозаписи семінарів, ознайомилася з поглядами Курдюмова, Анненкова та багатьох інших природників, переглянула сайти клубів органічного землеробства.
Органічне землеробство - крок за кроком
Із дитинства я не любила працювати на землі. Усі ці прополювання, підгортання, розпушування здавалися чимось безглуздим, а в душі зріло невиразне відчуття, що тут щось не так. Земля не може бути такою жорстокою до людини, змушуючи її годинами стояти під палючим сонцем і перетворювати її тіло на пил.
Ні, я любила природу: дивитися, як сяє роса в ранкових променях сонця, слухати щебетання птахів і тихий плин річки. А коли навесні, втомлена після безперервного навчання в університеті, приїжджала додому в село, не могла надихатися запахом молодої трави. Вона ніби дарувала мені нове життя й сили, яких не знайдеш у повсякденній міській метушні.
Озброївшись отриманими знаннями, я однозначно вирішила - не перекопуватиму! Сказати, що моя сім’я була проти, - нічого не сказати. Довелося багато вислухати про те, що всі наші діди-прадіди завжди орали город, що в мене нічого не вийде, бо на неперекопаному ґрунті нічого не росте...
Уважно вислухавши всі аргументи найближчих родичів, я з властивою мені наполегливістю вирішила, що вони все-таки неправі, і не заспокоюся, доки не перевірю сама.
Першого року я все ж перекопала город, але не старим традиційним способом, а, як описував у своїй книзі Борис Андрійович Бублик, - вилами без перевертання пласта.
Але на всю ділянку сил не вистачило, і невеликий клаптик я залишила недоторканим. На ньому, всупереч усім упередженням, наступного року виросла велика, рівна й красива морква.
Усі бур’яни, що росли на городі, були вирвані з корінням і складені тут же. Ділянку поділили на грядки та доріжки завширшки 1 м і завдовжки 5 м у напрямку з півночі на південь. Додатково грядки вкрили шаром листя із сусідньої посадки.
Звичайно, не обійшлося без помилок: амброзію та полин, що росли на краю городу заввишки з людину, я залишила там же, не знаючи, що вони містять отрути, які гальмують ріст рослин. Те саме стосується й горіхового листя. Але на цьому мої невдачі не закінчилися...
Будуючи райдужні плани й малюючи в зошиті схеми сумісних посадок, я накупила насіння різних культур. Навіть тих, які наша сім’я ніколи не вирощувала і яких я ніколи не куштувала: бамії, руколи, спаржі, крес-салату, артишоку, брюссельської капусти, капусти кольрабі тощо.
У думках я уявляла, яким красивим буде влітку мій город: запашним, із пишними здоровими овочами, чорнобривцями, космеєю, циніями та календулою. А сусіди звисатимуть із паркану, дивуючись: «Звідки тут узялося таке диво?».
Перший досвід - успіхи, помилки та робота над ними
Ось і прийшла весна... Земля була м’якою та пухкою: випадково ступивши на грядку, можна було провалитися в неї «по кісточки», чорну й красиву, без найменшого натяку на бур’яни. Це був мій дебют у городництві: тепер усе я робила сама. Усе було висаджено точно за планом, рядок до рядка.
Почали з’являтися сходи, але, на мій жах, це були сходи бур’янів. Я намагалася їх полоти, але марно: вони лізли й лізли. А серед цього натовпу ледве пробивалися слабкі паростки культурних рослин. За словами сусідів, тут щороку стояли бур’яни вище пояса, а колишні господарі ділянки не дуже цим переймалися, зате ретельно переорювали ґрунт кожної осені.
У результаті в мене зійшла приблизно третина придбаних культур. Із бамії виросла лише одна рослина, яку я все літо ретельно берегла, щоб зібрати з неї насіння. Пізніше я дізналася, що ґрунт у мене, виявляється, солонцюватий і глинистий, а в спеку стає твердим, як камінь.
Так я провоювала з бур’янами все літо. Мульчі було мало. На всі 5 соток нелегко дістати її в потрібній кількості без сторонньої допомоги.
Чому мені ніхто не допомагав? Просто в мене не було однодумців, а всі родичі так і норовили запустити на город величезний трактор із плугом і не менш величезну купу гною з капустянками, хворобами та насінням бур’янів, яких у мене й без того вистачало.
Якщо говорити про врожай, хорошими в мене вийшли лише буряк, морква, часник і томати. Картопля - вся в хворобах, баклажани з’їли колорадські жуки, рослини перцю дали по одному плоду, а кущі кабачків були вчетверо меншими за нормальний розмір, як і всі інші рослини.
Щось гальмувало їхній розвиток, і я не могла зрозуміти що. А цибуля? Вона була такою дрібною, що, коли настав час її прибирати, я взагалі її не знайшла. Зате наступного року вона дружно зійшла й зацвіла пишними шапками.
Засмучена, я кинулася перекопувати город уже традиційним способом: не прибирала рослинні рештки, а копала разом із ними. Посередині городу в мене зникло бажання взагалі дивитися на лопату, а горобці зраділи, що їм дісталися обсіменені бур’яни, до яких я не встигла дістатися.
З іншого кінця ділянки я зробила кілька органічних грядок: посередині грядки викопала траншею на глибину багнета лопати й заповнила її товстими та тонкими гілками, яблуками, курячим послідом. На одній грядці посіяла пшеницю на сидерат, а на другій посадила озимий часник, чергуючи його з озимою цибулею та морквою. Так і зимував мій город: наполовину органічний, наполовину традиційний.
Навесні ґрунт знову виглядав просто чудово, насіння було посіяне, щоправда, вже без жодної екзотики - не хотілося витрачати гроші на те, що все одно не зійде.
Грядки переробили так, що їхня ширина стала 110 сантиметрів, а ширина доріжки - 50 сантиметрів. Довжина грядки - приблизно 10 метрів, напрямок - зі сходу на захід (у мене невеликий схил на південь, тому я зробила грядки впоперек схилу).
Завдяки дощовій весні моє насіння дружно зійшло рівними рядами. Три грядки я відвела під сидерат - буркун; вичитала, що він покращує солончаки. Він і справді добре ріс на моїй ділянці, а кабачки, що росли поруч, нарешті досягли нормальних для виду розмірів, оскільки буркун, будучи бобовою рослиною, щедро підживлював їх азотом.
Цього разу добре вродила цибуля, капуста нарощує головки, а від своїх перців я просто в захваті.
Дині красуються жовтими боками. Кавуни, щоправда, не зійшли. Огірки з одного пакета зійшли асорті.
Загалом усе набагато краще, ніж торік, але до досконалості ще далеко... Звичайно, мої друзі-бур’яни нікуди не поділися, і я досі воюю з ними, але сподіваюся все-таки перемогти в цій нелегкій битві.
Ще в червні мою увагу привернули дослідження вчених про значення мікоризи в житті рослин, тобто про співдружність і взаємодопомогу між рослинами та грибами.
Блукаючи просторами інтернету, я випадково натрапила на сайт інтернет-магазину «Мудрий дачник». Мене зацікавив один препарат, який називався «Мікориза». За відгуками, дуже дієвий. Це було саме те, що потрібно. Хоча він коштував недешево, я вирішила спробувати внести його на город. Пів дня під палючим сонцем - і корисні гриби переселилися на мою територію. Сподівалася, їм тут сподобається.
Не знаю, завдяки чому цього літа був урожай: «Мікоризі», весняним і літнім дощам чи вже значній кількості органіки, внесеної на той момент. Але він був, і я вірю, що далі буде тільки краще. Адже я обрала правильний шлях - природного землеробства!
Хохуля Софія,
м. Карлівка
Полтавська обл.
Актуальні товари
Сподобалося? Розкажіть друзям:
Назад
