Насіння Люцерни Посівної 0.5 кг

Люцерна — відома сільськогосподарська культура. Деякі її сорти вирощують як овоч та споживають у їжу, наприклад у вигляді салатів. Також з давніх часів люцерну сіяну вважали чудовим кормом для худоби, оскільки вона відрізняється відмінною засвоюваністю та високим вмістом білка. Зараз її вирощують по всьому світу.

Існує понад 50 сортів люцерни сіяної, але широко поширені лише декілька. Схожі морфологічно, вони відрізняються стійкістю до холоду, лужного середовища, посухи та хвороб.

Зелене добриво. Дає високі врожаї зеленої маси — в умовах зрошення за 8-10 зрізів дає до 80-120 тонн зеленої маси, або 20-40 тонн сіна з 1 га. Завдяки симбіозу з азотофіксуючими бульбочковими бактеріями люцерна накопичує азот атмосфери в коренях і пожнивних залишках.

На 2-3-й рік життя люцерна накопичує азоту в ґрунті стільки ж, скільки його міститься в 40-60 тоннах гною(до 300 кг азоту з 1 га). Після розкладання в ґрунті біомаса люцерни стає легкозасвоюваним добривом, утворює перегній, збагачуючи ґрунт поживними речовинами й покращуючи його структуру. Сприяє зниженню кислотності ґрунту.

Люцерна є хорошим попередником для бавовнику, зерновим та іншим культурам. Її дія проявляється протягом кількох років.

Ґрунтоутворюючі та ґрунтоохоронні якості. Могутня, глибоко розташована коренева система люцерни сприяє покращенню структури ґрунту, підвищує його водо- і повітропроникність та сприяє накопиченню гумусу. Як і інші бобові, фіксує в ґрунті атмосферний азот. При густому травостої сприяє очищенню полів від бур'янів. Люцерна використовується як фітосанітарна культура, оскільки стійка до різних захворювань і пошкодження нематодами.

Фітосанітарні якості. Оздоровлює ґрунт. Покращує умови життєдіяльності черв'яків і ґрунтових мікроорганізмів, при розкладанні служить їм кормом. Це, своєю чергою, призводить до зниження захворюваності рослин і підвищення врожайності.

Кормова культура. Люцерна як кормова рослина відома вже близько 6-7 тисяч років. Зі своєї природної місцевості в Південно-Західній Азії вона поширилася в багатьох країнах разом з арміями завойовників. Перси привезли її в Грецію приблизно в 480 р. до н.е. як корм для своїх коней; саракени — в Іспанію в VIII ст. З іспанцями люцерна сіяна потрапила в Мексику і Південну Америку, а звідти в XIX ст. проникла в Техас і Каліфорнію. 

Зараз люцерну сіяну вирощують по всьому світу, особливо на зрошуваних землях в посушливих і напівпосушливих регіонах США й Аргентини. У складі її зеленої маси входить велика кількість протеїну, безліч незамінних амінокислот, а також фосфор і кальцій.

Джерелом яких елементів є: азот, фосфор, бор, мідь, кобальт.

Ґрунти. Люцерна найкраще росте на високородючих, середньосуглинистих, добре дренованих ґрунтах з рН=6,5- 7,5. Погано вдається на важких глинистих, кам'янистих, солонцеватих, заболочених ґрунтах, а також при високому рівні стояння ґрунтових вод. На бідних піщаних ґрунтах дає достатньо високі врожаї лише за внесенням добрив. Не виносить кислих ґрунтів. При рН = 5 бульбочкові бактерії майже не розвиваються. Може переносити засоленість ґрунтів. Однак при вирощуванні люцерни на сильно засолених ґрунтах (рН=8 і вище) потрібне застосування промивних поливів.

Вологість. Досить вимоглива до вологи й водночас досить стійка до посухи. Найвищі врожаї формує на ґрунтах з вологістю 60-80%. При великій кількості опадів (понад 1 тис. мм на рік) хворіє на борошнисту росу та іншими захворюваннями, що робить її недовговічною. При 10-15-денному затопленні травостою різко знижується врожай. Зниження вологості ґрунту до 45% сильно пригнічує рослини, особливо в 1-й рік життя. Вже при таких умовах зволоження вона дуже добре реагує на поливи після кожного зрізу.

Температура. Досить теплолюбна. Оптимальна температура проростання насіння +18-20°С.

Хороша росте та розвивається при +22-30°С. В умовах достатнього зволоження успішно переносить високу температуру (+37-42°С). Має досить високу морозостійкість (деякі сорти при наявності гарного снігового покриву витримують до - 25 - -30°С).

Освітленість. Світлолюбна рослина.

Підготовка ґрунту. Розпушення ґрунту плоскорізом Фокіна або культиватором — достатній і оптимальний спосіб обробки, який підвищує родючість ґрунту та зберігає сили землероба. Для отримання кращого врожаю слід використовувати органічні добрива (Біовіт) та препарати ефективних ґрунтових мікроорганізмів (ЕМ-препарати: Емочки, ЕМ-А, Емочки-Бокаші).

Посів. Сім'я сіють безпосередньо в відкритий грунт на початку весни (проростають при 5-6⁰С). Сходи переносять заморозки до - 6⁰С. Літній посів може застосовуватися лише в разі випадання гарних дощів і наявності вологи в ґрунті. Сім'я повинні бути скарифіковані (з пошкодженою оболонкою). 

Також бажано провести передпосівну обробку біопрепаратами. Це захищає сівозміни люцерни від грибкових та бактеріальних захворювань. Посів проводиться врозкид. Оптимальна глибина посіву на суглинистих чорноземах - 0,5-1,5 см. Глибший посів (2-3 см) може призвести до зниження польової схожості до 40-60%.

Вирощування. Застосовують два способи вирощування люцерни і її сумішей зі злаками — під покривом та без покриву. Кожен з них має свої переваги та недоліки. Конкурентна боротьба люцерни й покривної культури сповільнює ріст підземної та надземної частини рослин, розріджує травостій люцерни. Тем не менше, у виробництві віддають перевагу підпокровному посіву люцерни.

Підстригання корінної системи плоскорізом Фокіна підвищує інтенсивність відростання молодих коренів і збільшує розмір активної корінної системи, яка засвоює азот і мікроелементи. Цей агроприйом підвищує продуктивність насінневої люцерни після другого року використання і скорочує витрати на закладання нових насінневих ділянок. 

Підстригання особливо ефективно в урожайні роки, оскільки не відбувається відростання і лежання посівів. Його краще проводити восени, оскільки утворюються щілини, які також сприяють накопиченню вологи в осінньо-зимовий-весняний період. Однак у посівах люцерни зниження вологості ґрунту до 45% сильно пригнічує рослини, особливо в перший рік життя. Вже за таких умов зволоження вона дуже добре відгукується на поливи після кожного зрізу.

Стрижка. У фазі бутонізації перед початком цвітіння. У рік посіву травостій першого зрізу досягає початку цвітіння приблизно через 50-60 днів, а надалі цвіте зазвичай через 30-40 днів після кожного зрізу. 

Стрижуть плоскорізом Фокіна або культиватором, перед цим поливаючи розчином ЕМ-препаратів. Обробка ЕМ-препаратом прискорює процеси ферментації та створює сприятливі мікробіологічні умови, які призводять до збагачення ґрунту поживними речовинами та мікроелементами.

• Увага! Процеси розкладу залишків рослин, гуміфікації відбуваються лише за наявності вологи в ґрунті. Тому сидерація без додаткового зрошення ефективна лише в умовах Полісся і Західної України, на Півдні — лише при зрошенні, в Центральних районах потребує поливів під час посуш.

Виробник: Україна.